Набуті чи втрачені можливості для місцевого економічного розвитку під час війни?

    В рамках проєкту «Формування програм місцевого економічного розвитку через інтеграцію переміщених підприємств і ВПО в економічне життя територіальних громад», що реалізується Агенцією Місцевого Економічного Розвитку Яворівщини за фінансової підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» було проведено 20 фокус-групових інтерв’ю у десяти громадах Львівської області з внутрішньо переміщеними особами (ВПО), представниками релокованого бізнесу, органів місцевого самоврядування (ОМС), місцевими підприємцями, активістами та волонтерами.
    У 10 фокус групах з числа ВПО та релокованого бізнесу взяли участь 79 осіб. Серед ВПО 75% становили жінки, і чверть – чоловіки (25%). Переважно це особи працездатного віку від 35 до 60 років.
    Питання, які обговорювалися з учасникам фокус-групових інтерв’ю з числа ВПО та представниками переміщених підприємств об’єднані у три теми:
    • зайнятість ВПО та функціонування релокованого бізнесу у громаді;
    • соціалізація ВПО в громаді;
    • інтеграція ВПО у громаді: очікування та перспективи.
    У 10 фокус групах із представниками місцевих органів влади, підприємцями та активістами взяли участь 98 осіб, з них 60% – це жінки, 40% – чоловіки. У 90% це особи у віці від 18 до 60 років. Переважно це були представники місцевих рад (71%), які репрезентували різні відділи та сфери життя громади. Кожен шостий був представником місцевого бізнесу.
    Питання, які обговорювалися з представниками ОМС, бізнесу, місцевими активістами включали три основні теми:
    • виклики та проблеми, з якими зіштовхнулися представники ОМС та місцевий бізнес в умовах війни;
    • очікувані напрями підтримки від регіональних та державних органів влади, а для бізнесу і від органів місцевого самоврядування;
    • повоєнне економічне відновлення громади та подальші пріоритети розвитку.

    Що змінилось для ОМС? або Нові ролі органів місцевого самоврядування
    Після 24 лютого цього року функціональна стійкість органів місцевого самоврядування була збережена, а саме виконання повноважень у повному обсязі на фоні зменшення надходжень до бюджету, значних обмежень у використанні бюджетних коштів, втратою власних людських ресурсів (мобілізація, виїзд за кордон). А також, із виникненням додаткових завдань, які пов’язані із ВПО (розміщенням у громаді, реєстрацією, наданням гуманітарної допомоги, тощо), формуванням та забезпеченням добровольчих формувань в територіальних громадах.
    З початком запровадження воєнного стану, видатки місцевих бюджетів, регламентовані Постановою КМУ №590, де зазначено пріоритетність здійснення видатків. Відповідні зміни до законодавства, також обмежують можливості ОМС здійснювати заплановані видатки, навіть якщо наявний фінансовий ресурс.
    Варто наголосити, що ОМС проявили здатність до самоорганізації, спроможності самостійно вирішувати поточні проблеми, налагоджувати співпрацю з міжнародними партнерами з приводу гуманітарної допомоги. При цьому, має місце активна участь організацій громадянського суспільства та місцевих мешканців у вирішенні спільних проблем громади. Це свідчить про позитивний тренд поступового відходу від «патерналістської моделі» управління на місцевому рівні та прийняття відповідальності за життєдіяльність територіальної громади як місцевими радами, так і мешканцями, що є одним з позитивних результатів реформи місцевого самоврядування в Україні.

    Які очікування та потреби ВПО в приймаючої громади?
    Передусім варто звернути увагу, що міграційні потоки ВПО не мають чітких часових характеристик та є плинними, адже одні приїжджають в громаду, частина переміщується далі, на їх місце прибувають інші й так далі.
    Внутрішньо переміщені особи приїжджали у громади Львівщини хвилями, а відтак відрізнялися за соціально-демографічними характеристиками, рівнем кваліфікації, видом зайнятості, психологічним станом, намірами реєстрації тощо.
    Дане дослідження вкотре підтвердило, що двома основними проблемами для ВПО у приймаючих громадах є житло та пошук роботи.
    Більшість ВПО працездатного віку ствердно висловлювали намір у пошуку роботи. Водночас переважна більшість з них говорили про труднощі, які пов’язані з пошуком роботи на новому місці: економічні, транспортні, соціально-психологічні, культурні, особистісно-сімейні.
    Слід підкреслити, що ВПО, які є працевлаштованими, намагаються все ж зберегти місце праці (навіть за умови відсутності чи часткової оплати праці) зважаючи на сподівання повернутись додому і продовжити працювати на старому місці. Такий підхід суттєво ускладнює їх працевлаштування в приймаючих громадах, оскільки зайняті особи не можуть зареєструватись у службі зайнятості чи офіційно працевлаштуватись.
    Попри значну кількість дітей шкільного віку серед ВПО до закладів загальної середньої освіти у громадах звернулась лише незначна їх частина. Залежно від населеного пункту області від 5 до 25% (за інформацією відділів освіти відповідних територіальних громад). Більшість дітей ВПО продовжує навчання дистанційно у своїх школах.
    На місцях, у громадах, ВПО переважно користуються послугами медицини, ЦНАП, а також дошкільної освіти.
    «Не зважаючи на економічну спрямованість дослідження, все ж у всіх фокус групах піднімалися питання соціально-психологічного характеру. А саме труднощі з переїздом на нове місце, адаптацією у приймаючій громаді, зокрема через культурні особливості, місцеві традиції та уклад життя. Внутрішньо переміщені особи ділилися емоціями пережитого, страхами й сподіваннями. В контексті існуючих регіональних відмінностей, вагомим є впровадження політики згуртування. У довгостроковій перспективі – реалізація спільних проєктів громад із різних областей. Налагодження соціальних та професійних контактів, які є підґрунтям у пошуку спільних точок для подальшого розвитку та можливістю екстреного реагування у критичних ситуаціях» – експерт проєкту, к. соц.н. Анна Максименко

    Після переїзду у громаду психоемоційний стан ВПО є напруженим. Люди потребують психологічної допомоги та часу на адаптацію. За місяць-два перебування у громаді наростає потреба у комунікаціях як між самими ВПО, так і з місцевими. Потреба виговоритися і бути вислуханим, а також мати якусь діяльність (працювати, волонтерити, допомагати), бути корисним та реалізувати себе.
    «…і тримаюся [про місце праці], хоч там зарплата не дуже висока, але тримаюся задля того, щоб ну от хоча б десь, от з кимось спілкуєшся, і ти не думаєш про те, що в тебе там все [про дім]» (жінка, ВПО, Харківська область).

    ВПО – економічний актив громади чи соціальний тягар?
    Відповідно до результатів дослідження можна говорити про чотири групи ВПО з огляду на їх можливу економічну інтеграцію в приймаючій громаді. Перша група ВПО, які можуть бути економічним активом для громади у довгостроковій перспективі, якщо відповідають наступним критеріям: особи працездатного віку, мають намір шукати роботу на новому місці, або вже працевлаштувались у громаді, розглядають теоретичну можливість залишитися на постійне місце проживання та організовують власне життя у приймаючій громаді. Друга група – це умовний економічний актив – ВПО, які на короткостроковий термін можуть працевлаштуватися у громаді (до моменту повернення додому). Третя – не економічний актив, які перебувають у громаді, однак працюють чи навчаються віддалено, а також особи непрацездатного віку, які мають нерухомість у своїх регіонах та орієнтовані на повернення додому. Четверта – умовно-обмежений економічний актив – група ВПО, які втратили житло у своєму регіоні, але працюють і навчаються віддалено, а також економічно неактивне населення.
    Категорія молодих сімей з дітьми шкільного/дошкільного віку має особливий інтерес для громад з перспективи перетворення їх в економічний актив. Адже питання навчання дітей з числа ВПО в місцевих школах чи відвідування садочків виходить за межі лише соціалізації дітей та сприяє інтеграції батьків у місцеву спільноту, зокрема через спільну участь в шкільних заходах, вивільнення часу для батьків та створення можливості для їх працевлаштування.
    «Питання економічної інтеграції внутрішньо переміщених осіб потрібно розглядати комплексно. По-перше, який ринок праці у громадах західних областей? Якої кваліфікації потребують працедавці і який рівень оплати пропонують? По-друге, люди, якого професійного рівня приїхали у громади? По-третє, а чи значить, що бізнес у західних областях функціонує як і функціонував до війни? Будь-який бізнес в тій чи іншій мірі постраждав. Чи це переміщені підприємства, чи місцеві – вони не функціонують на повну з огляду на низку зовнішніх чинників. Більше того, маємо працювати на перспективу, розробляти механізми, які б заохочували ВПО до активної економічної позиції, а не пасивного очікування на соціальну допомогу від держави. Підтримувати не тільки соціальні проєкти, що спрямовані на надання гуманітарної допомоги, але й ті ініціативи, які б створили можливості до самозайнятості ВПО, в перспективі нові робочі місця, дали змогу працевлаштуватися навіть на короткостроковий термін»- доктор економічних наук, професор, заступник директора ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН України», експерт проєкту Ірина Сторонянська.

    Найбільш проблемною категорією для громади з числа ВПО є ті особи, які впродовж довгого часу проживають в закладах колективного розміщення. По-перше, внаслідок кількох хвиль розміщення ВПО в таких центрах, станом на вересень 2022 р., залишились проживати переважно соціально вразливі та незахищені верстви населення, або такі, хто принципово не планує шукати та переїжджати у житло, за яке потрібно сплачувати. В таких закладах спалахують конфлікти навіть між ВПО, а їх поведінка стає приводом для наростання соціальної напруги серед місцевого населення. По-друге, оскільки є потреба відновлення роботи навчальних / дошкільних закладів, ОМС стикаються з проблемою пошуку для таких ВПО житла, переважно соціального. По-третє, якщо в громаді є спеціалізовані та пристосовані до проживання заклади (наприклад, гуртожитки), де розміщуються ВПО, то громада отримує додаткове навантаження на бюджет у вигляді покриття комунальних витрат, обладнання побутовою технікою, ремонту цих приміщень.

    Місцевий та релокований бізнес у громаді
    Релокований бізнес обирає громаду для переміщення, виходячи зі своїх потреб. Якщо перші підприємці (ті, які вже перемістилися) говорили насамперед про наявність облаштованих приміщень, необхідних для запуску виробництва, складських площ, підведених комунікацій та доступної орендної плати, то бізнес, який має намір переміститися зараз вже більш виважено підходить до вибору місця релокації. Тепер мова часто йде про вільні земельні ділянки, де бізнес може розпочати будівництво виробничих потужностей чи складських приміщень.
    Місцеві та переміщені підприємства мають більшість спільних проблем у функціонуванні, а саме: призупинення діяльності в перші місяці війни, порушення логістичних ланцюгів, втрата ринків збуту, фізичне знищення активів підприємств, проблеми з експортом продукції, зростання цін на сировину, зменшення попиту та платоспроможності населення, мобілізація працівників чи виїзд їх за кордон. Важливо, що у питанні працевлаштування підприємці, як переміщені так і місцеві, виходять виключно з позиції бізнесу та в першу чергу звертають увагу на кваліфікацію працівників. Надають перевагу тим, які відповідають за кваліфікацією, а не регіоном проживання.
    Важливо, що бізнес теж демонструє власну соціальну відповідальність, що виявилися у спробах зберегти працівників, волонтерській роботі в перші місяці війни, пошуку вакантних посад по Україні у своїх філіях (притаманне для мережевих компаній).

    Економічний розвиток громади: пошук балансу
    Зниження ставок місцевих податків та зборів мало впливає на активізацію підприємницької діяльності в громаді, а тому не дає суттєвого ефекту для зростання податкових доходів місцевого бюджету. Тобто, ОМС мають дуже обмежений вплив на податковий клімат в громаді.
    Значно більший позитивний вплив на формування підприємницького середовища в громаді в сучасних умовах має налагодження комунікації та довіри між підприємцями та ОМС.
    ОМС зацікавлені у залученні нових підприємств на територію громади, однак не ставлять в пріоритет переміщених підприємств над місцевими інвесторами. Передусім основними критеріями до бізнесу є його екологічність та прозорість ведення економічної діяльності, спроможність створити значну кількість робочих місць.
    Проте, приміські територіальні громади відчувають брак (а інколи говорять і про відсутність) земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності, для залучення нового бізнесу. Тобто бізнес може розвиватись в цих громадах на землях приватної чи державної власності. Іншою проблемою для розвитку бізнесу в громадах поблизу обласного центру є брак робочої сили. Громади, які віддалені від Львова мають значно більший земельний потенціал та незадіяну робочу силу, однак є менш привабливими з огляду на їх територіальне розміщення.
    Серед ризиків розвитку, у воєнний та повоєнний період, представники ОМС говорили про формування окремої групи суспільства – з преференціями у користуванні державними послугами, пільгами, допомогою; перерозподіл коштів в регіони, які найбільше постраждали від бойових дій, в тому числі за рахунок «заморожених», «перехідних» коштів громад західних областей; відтік професійних кадрів, молоді, а також дітей за кордон та їх подальша адаптація й укорінення там.
    Перспективи розвитку громад ОМС вбачають у створенні індустріальних парків, логістичних хабів, як комунальної так і приватної форми власності, налагодженні державно-приватного партнерства у реалізації великих інфраструктурних проєктів. Залученні нових чи розвитку існуючих великих підприємств, формуванні та використанні конкурентних переваг громади.

    Замість висновків
    Підсумовуючи очікування ОМС та підприємців (як місцевих, так переміщених) від державної та регіональної влади, слід виокремити наступні:
    • поглиблення децентралізації повноважень ОМС, розширення можливостей регулювання податкового клімату в громаді;
    • прозора державна політика та подолання корупційних схем у програмах підтримки (як громад, так і бізнесу);
    • спрощення механізмів та здешевлення приєднання до інженерних мереж для бізнесу;
    • співфінансування реалізації великих інфраструктурних проєктів громад, оновлення інженерних мереж, капітального ремонту доріг, що збільшить інвестиційну привабливість громади;
    • підвищення якості системи професійної (професійно-технічної) освіти. Узгодження попиту на фахівців відповідних спеціальностей та обсягами їх підготовки;
    • запровадження дієвих інструментів підтримки фермерських, селянських господарств, а також важелів державного впливу на агрохолдинги та надання преференцій фермерським господарствам при купівлі землі;
    • залучення громад західних областей та підприємств, які розташовані на їх території, до реалізації плану післявоєнного відновлення економіки України.

    Цю публікацію створено Агенцією місцевого економічного розвитку Яворівщини в рамках проєкту «Формування програм місцевого економічного розвитку через інтеграцію переміщених підприємств і ВПО в економічне життя місцевих громад», що став можливим завдяки Агентству США з міжнародного розвитку (USAID) та щирій підтримці американського народу через Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зміст цієї публікації не обов’язково відображає погляди USAID та Уряду США».