Якби не проект-тур по Пустомитівщині, що на Львівщині, під гаслом: «Як знайти себе в мирному житті», – яворівські учасники АТО, певно, і не знали б, як насправді влада має дбати про захисників Вітчизни.
Побачивши неозорі гектари землі в селі Раківці, що поблизу Львова, над якими майоріло синьо-жовте знамено, демобілізовані воїни-яворівчани оторопіли. Адже на рідній Яворівщині випросити, приміром, в селищі Івано-Франковому чи селах Наконечному, Черниляві, Затоці, Старичах бодай шматочок поля людині, яка ще вчора за любов до України жертвувала собою, – годі.
Панацея від фронтових стресів – мирна праця
30 листопада делегація учасників АТО з Яворівщини в рамках проекту «Роззброєння, демобілізація та реінтеграція в Україні», який реалізовують ГО «Інститут миру і порозуміння» разом зі Шведським товариством миру та арбітражу (Swedish Peace and Arbitration Society), при сприянні Академії імені Фольке Бернадотта (Folke Bernadotte Academy), – відвідала сусідній Пустомитівський район. Майстер-класи зі створення агробізнесу дали в селі Наварії підприємець Петро Лазарчук разом з дружиною Ольгою, а в селі Раківці – ветеран АТО Микола Стецьків. Практичну сесію провів координатор проекту «Київський діалог» у м. Львові, ветеран АТО Станіслав Безушко. Інтеграційна вечеря відбулася у львівській ветеранській ресторації «Патріот», заснованій учасницею АТО Інною Грищенко.
Супроводжували цей «ветеранський вояж» під гаслом: «Як знайти себе в мирному житті», – партнери проекту – керівник та менеджер Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини, – відповідно Орест Микита та Ірина Куропась.
Дорогою з Новояворівська на Пустомитівщину Ірина Куропась розповіла, що в рамках цього проекту вже відбулися навчальні тренінги з підприємництва для ветеранів АТО та засідання за круглим столом на тему: «Соціальна адаптація та інтеграція ветеранів АТО: проблеми, перспективи». Основна проблематика цих заходів – працевлаштування ветеранів АТО, соціалізація їх опісля війни, пошук себе.
«Цей проект важливий тим, що дає інструменти, за допомогою яких ветерани АТО можуть стати підприємцями, розпочати власну справу, віднайти себе та допомогти своїм побратимам та громадам стати більш успішними, а основне – інтегруватися у громаду. Мета – зміцнити українське громадянське суспільство, і за допомогою інструментів підвищення безпеки у громаді допомогти владі та учасникам бойових дій у вирішенні проблем, що виникли після демобілізації військових.
Завдяки цьому проекту вдалося за участі громади та влади допомогти багатьом колишнім військовим у складному переході від війни до мирного життя, а також підвищити їхню соціальну, економічну та політичну інтегрованість.
Коли ветеран АТО буде впевнений, що після повернення з війни отримає певні соціальні пільги, що на нього чекає робоче місце або йому обов’язково запропонують іншу роботу, тобто – він буде корисний і потрібний суспільству, своїй родині, – у вчорашнього фронтовика виникне менше стресових факторів», – наголосила Ірина Куропась.
Поміняв дипломатичну кар’єру на фермерську
Перш ніж показати свої плантації смородини, підприємець з села Наварії Пустомитівського району Петро Лазарчук разом з дружиною Ольгою почастували гостей з Яворівщини гарячим чаєм. Мовляв, розмова на свіжому повітрі буде довгою, бо а арсеналі цих бізнесменів і справ, і задумів – чимало.
У володінні молодих фермерів – 10 га землі, 2 з яких – уже плодоносять. Вирощують унікальні сорти чорної смородини. Мають на меті запровадити ще й переробку продукції.
На запитання, чи не дошкуляють злодії, – Петро Лазарчук відповів, що тепер уже – ні: зуміли вжити до них заходів, навіть було, що й поліцію викликали.
А його дружина Ольга додала, що не так страшні злодії, як град чи заморозки.
«Працювати на землі повинна лише глибоко віруюча людина. Бо всі надії на Бога та на самого себе», – мовив фермер, який свого часу закінчив стаціонарно факультет міжнародних відносин у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
Коли журналіст поцікавився, чи не шкодує, що замість дипломатії пішов в агробізнес, – Петро заперечив: мовляв, його дід та батько колись теж займалися розвитком ягідництва, отож фах перейшов з генами.
«Ми навіть іменуємо своє фермерське господарство «Гутвин». Так колись називався хутір, що на Рівненщині, де вельми поважним ґаздою був дідусь Петра. Спочатку вирощування смородини було для нас хобі. Посадили біля хати декілька кущів. У нас – четверо діток, отож навіть думка не закрадалася, що згодом станемо фермерами. Але життя розставило все на свої місця. З одного гектара уже зібрали по 7 т ягід», – ділиться Ольга, яка за фахом є фінансистом з вищою освітою.
Опісля майстер-класу з ягідництва подружжя Лазарчуків подарувало яворівчанам – учасникам АТО, які були в захваті від побаченого й почутого, по декілька кущиків смородини, побажавши стати фермерами.
Боєць батальйону «Львів» – ас із агробізнесу
Незважаючи, що вже стемніло й було дуже холодно, в селі Раківці, що на Пустомитівщині, неподалік Львова, яворівські учасники бойових дій ніяк не хотіли прощатися з відомим в державі та за її межами асом із агробізнесу Миколою Стецьківим – активістом Революції гідності, добровольцем батальйону патрульно-постової служби особливого призначення «Львів».
Микола, повернувшись з війни, започаткував власну справу – вирощує суницю садову (в народі її називають полуницею чи трускавкою.
і плани щодо розвитку власного бізнесу.
Запросивши гостей у теплицю, сором’язливо попросив вибачення, що вона ще не така, якою насправді має бути. Даючи майстер-клас з агробізнесу, вирощування суниці садової, вчорашній фронтовик, який за рік пройшов Сєверодонецьк, Лисичанськ, Станицю Луганську, – радив ветеранам АТО не зациклюватися на пережитому на війні, а якомога швидше знаходити себе в якійсь добрій справі – до душі і собі, і людям.
«Після повернення зі Сходу я особисто знайшов відповідь на багато запитань. Як не дивно це говорити, але війна мене змінила на краще. Отож кожному, хто прагне змін, раджу розпочати з себе», – переконаний Микола Стецьків.
Хоча оптимізму цьому вчорашньому воїну, а нині – фахівцю з агробізнесу, не позичати, однак в його розповідь вкралася сумна нотка: коли показував гектари сусідніх земель, де нові власники, теж учасники АТО, свою справу розпочинати не поспішають.
«Я ніколи не соромлюся того, що чогось не знаю. Вчуся. Уже маю чимало друзів серед маститих бізнес-аграріїв не лише в нашій державі», – говорить він й додає, що в планах – вирощення суниці садової для алергіків.
На запитання яворівчан, як йому вдалося одержати земельну ділянку, – колишній «атовець» відповів, що просто: мовляв, коли після ротації довідався, що учасникам АТО дають земельні ділянки, – надихнувся. Повернувшись зі Сходу, майже два місяці психологічно «відходив» від бойових дій. Важко спочатку було звикнути до мирного Львова. Отож, маючи велику сім’ю, вирішив спробувати себе в агробізнесі. У Раковецькій сільській раді Пустомитівського району йому виділили 10 соток під садівництво. Одержані в центрі зайнятості кошти витратив на підготовку земельної ділянки. Хоча ґрунт цей – бідний, однак сприятливий для суниці садової. Потім узяв в оренду у своїх товаришів іще дві ділянки…
Повернувся додому, щоб жити. А не дають, – учасник АТО з Івано-Франкового
У Львів з Пустомитівщині яворівські учасникий АТО їхали в автобусі мовчки. Учорашні фронтовики подумки «перетравлювали» все побачене й почуте, де, правду діти, з далеко не радісними виразами обличчя.
Отож журналіст вирішив їх розговорити. І наслухався такого, що голова – обертом.
За словами учасника АТО, депутата Яворівської районної ради, сина священика Тараса Дадака, в Івано-Франковому – учасникові бойових дій нереально землю не те що під особисте селянське господарство одержати, а й під забудову. З цього приводу «янівські атошники» (Янів – стара назва Івано-Франкового. – Прим. авт.) б’ють на сполох уже не рік і не два не лише на місцевому рівні, а й зверталися до голови Львівської ОДА, писали в офіційний Київ. Однак цей гордіїв вузол проблем розрубати годі, бо в селищі, яке затиснуте з усіх боків Яворівським національним природним парком, Державним заповідником «Розточчя», облрибгоспом, лісовим господарством, – вільних земель катма.
«Єдиний вихід – розширити межі Івано-Франкового. А це – справа не з легких», – зітхає Тарас Дадак.
А його краянин Роман Ільчишин, інвалід війни ІІІ групи, показав власкорові IA ZIK світлину на телефоні, від одного погляду на яку – в очах потемніло.
«Ось такого мене привезли після поранення в госпіталь, – демонструє Роман фото, на якому замість обличчя – суцільна рана. – Переніс шість операцій. Збирали мені обличчя по шматочках. Богу дякувати, в Київ приїхали канадські лікарі й поставили якісну пластину на роздроблену щелепу. Повернувся додому, щоб жити. А не дають. Попросив в Івано-Франковій селищній раді земельну ділянку для ОСГ, хочу виноградарством зайнятися. А нема…».
«А мені в селі Затоці виділили спочатку землю під ОСГ. Та відтак забрали», – мовить учасник АТО Андрій Саєвич.
«Наше село Чернилява, що при трасі до кордону, до пункту пропуску «Грушів», на землі – багате. Але не для всіх. Для мене, який пройшов за мобілізацією війну на передньому краї в лавах 24 окремої механізованої бригади, немає, як заявили в сільраді, і клаптика земельки для городництва. Щоправда, під забудову таки виділили. Але зараз сесія не збирається, щоб затвердити документи, які я з гіркою бідою виготовив. Голова села написав заяву на розрахунок. А ті, що в сільраді залишилися, на мене зляться, коли приходжу. Хотів написати заяву на ОСГ. Але в сільраді кажуть, аби не писав, бо і так не дадуть…То я і дав собі спокій», – махнув рукою Володимир Юпин, колишній боєць легендарної бригади імені Короля Данила, яка на війні з російським окупантом творить дива героїзму.
Не вдалося одержати земельну ділянку під особисте селянське господарство й Андрієві Зубачу з Яворова, який, в лавах 51 бригади пройшовши Іловайськ та Волноваху, сам не розуміє, як вижив.
«Попросив ділянку під ОСГ в селі Наконечному, яке прилягає до Яворова. Відмовили. Депутати не проголосували. Поцікавився: чому? Чим я – гірший від інших, кому заяви затвердили? Відповіли, що я – не їхній, не наконечнянський…», – сумно повідав герой АТО.
«А для мене і в рідних Старичах земельки, на якій би займався городництвом, не існує…», – вступив у розмову інвалід війни Ігор Романчук, який боронив територіальну цілісність країни в лавах 128 бригади.
У коментарі власкорові IA ZIK керівник Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини Орест Микита пояснив, що Яворівщина – край, де найбільше проживає демобілізованих воїнів АТО.
«Отож питання соціальної адаптації та інтеграція ветеранів АТО для Яворівського району Львівської області є надзвичайно важливим. Цим людям, які свою відданість народові та Україні доказали не на словах, а на ділі, потрібні і повага суспільства, і підтримка з боку влади. Активне створення нових робочих місць для демобілізованих, відкриття «зеленої вулиці» для створення фермерських господарств – це не подвиг влади на місцях, а проста життєва необхідність. Керівникам райдержадміністрацій, районних рад, міським, селищним, сільським головам, депутатам всіх рівнів слід піклуватися про учасників АТО так, як воїни дбають під кулями, в окопах про державу та народ – справедливо, фахово, мужньо.
Власне, проект «Роззброєння, демобілізація та реінтеграція в Україні» і спрямований на це. Та – не лише. Сьогоднішня наша екскурсія по Пустомитівщині, зустріч з успішними людьми, надихнула та мотивувала яворівчан – ветеранів АТО не опускати руки. Дала зрозуміти за допомогою позитивного досвіду інших, що можна і треба почати нове життя: нехай і після таких жахливих та гірких сторінок у своїй біографії – як війна», – вважає Орест Микита.
На запитання журналіста, чи до розмови в рамках цього проекту запрошували представників влади, – керівник Агенції місцевого економічного розвитку Яворівщини відповів ствердно.
«Ця злободенна тема: як вижити опісля війни, – стала лейтмотивом багатьох теоретичних занять, особливу активність під час яких виявляв міський голова Яворова Павло Бакунець. Цей молодий мер разом зі своєю командою вже давно розробив детальний план забудови цілого кварталу для учасників АТО, а міські депутати виділили всім бажаючим земельні ділянки під будівництво. І відбулося це голосування за участі громади, методом жеребкування: воїни підходили до урни й витягали папірці з номером своєї земельної ділянки. А в Новояворівську відбулося засідання за круглим столом, під час якого присутні на події не лише констатували проблеми, а й окреслили своє бачення механізмів їх вирішення. Після тривалої дискусії дійшли висновку, що вирішення проблеми соціальної адаптації ветеранів АТО вимагає узгоджених дій у трикутнику – «ветерани-суспільство-влада», – зазначив Орест Микита.
Завершився цей проект-вояж учасників АТО з Яворівщини у Львові. Інтеграційною вечерею у ветеранській ресторації «Патріот», заснованій учасницею АТО Інною Грищенко. Тут практичну сесію провів координатор проекту «Київський діалог», ветеран АТО, колишній солдат Нацгвардії Станіслав Безушко, який зараз займається розвитком малих міст; налагодженням комунікації «влада-громада-бізнес» та мотивацією людей до праці; є надійним помічником демобілізованих воїнів у чисельних проектах, спрямованих на виживання опісля війни.
За збігом обставин, у цьому ветеранському закладі дітки воїнів святкували 10-ліття Веронічки, батько якої, офіцер бригади Короля Данила Андрій Родич, загинув захищаючи Україну в липні 2014 року.
«Хлопці, бережіть себе! Живіть!», – побажала учасникам АТО молода вдова офіцера, який теж був яворівчанином, – Вікторія Родич.
Людмила ШУБІНА,
для IA ZIK